Екскурсія до Національного музею народної архітектури та побуту України

Деталі
Перегляди: 288

20171002 15420020171002 154642

Український скансен

Погожої сонячної осінньої днини першокурсники-фольклористи, що студіююють «Етнографію» завітали на навчальну екскурсію до Національного музею народної архітектури та побуту України. Малишківці мали можливість ознайомитися із типами традиційного житла українців і дослідити побут наших пращурів. Екскурсія зацікавила студентів, доповнила їхні знання, отримані у навчальних аудиторіях.

 

Ярослава Чередніченко: «Ця екскурсія справила на мене приємне враження, мені сподобалася атмосфера українського традиційного житла. Після відвідання скансену у мене виникло бажання хоча б день пожити так, як жили наші пращурі».

Юлія Шегута: «Заможні селяни свої будинки споруджували виключно з дерева. Розміри хат залежали від рівня заможності господарів. Так, в музеї є хата вдови, яка мала 8 дітей. Хата маленька, ніби іграшкова. У ній – величезна призьба, глиняний насип слугував для збереження тепла, щоб волога не потрапляла всередину, також на ній можна було відпочивати. Хата мала маленькі вікна, які сприяли збереженню тепла. Ці й же меті слугували і невеликі за розмірами двері. Отож, зайшовши до хати, бачимо покуть – домашній іконостас, прикрашений рушниками. Важливим елементом інтер’єру була піч, яка займала правий або лівий кут хати. Піч була годувальницею родини, вона обігрівала хату, лікувала, на печі спали малі і старі. Очами хати називали вікна. У хатах бідняків їх було троє, у середняків – 4 – 5, а у заможних ще більше… »

Ліна Зущик: «Важливе значення мали і господарські споруди, що розташовувалися у дворі. У коморі зберігали харчові запаси й реманент; у возівні розташовувалися вози та ґринджоли, тобто сани. У хліву мешкала велика рогата худоба, стайні призначалися для коней, а сажі – для свиней. Домашня птиця, а це курі, гусі, качки, мешкали у курнику. Також у дворі нерідко розташовувався колодязь із журавлем».

Валерія Андрієнко: «Мені екскурсія дуже сподобалася! По-перше, це завдяки захопливій і цікавій розповіді нашого екскурсовода Олександра Петровича. Він – справжній майстер своєї справи. Бо не часто на екскурсії буває таке, що твоя уява не тільки оживає, а й починає вести тебе світом ірреальних мандрів. Коли екскурсовод каже: «А ось біля тину граються діти! Тільки-но подивіться!» – ти починаєш уявляти, що так є насправді. Музей вабить своїм духом різних етнографічних регіонів. На відносно маленькій території розташувалася вся Україна в мініатюрі. Хіба це не дивовижно!

По-друге, я дуже люблю подібні етнографічні музеї, скансени. Адже вважаю, що саме такі експонати – комплекси споруд просто неба – найкраще закарбовуються в пам’яті.

По-третє, ти маєш змогу наочно порівняти життя українців у різних регіонах України. На кілька годин, перебуваючи у мегаполісі, ми потрапили в казку минулого з ароматом солом’яних стріх і музикою цимбал».

Олена Подобєд,

доцент кафедри історії та етнополітики