Екскурсія до Канева

Деталі
Перегляди: 119

2

До Шевченка

9 квітня 2019 року студенти факультету української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка НПУ імені М. П. Драгоманова з керівниками проф. Погребенником Володимиром Федоровичем, доц. Харитоненко Оленою Іванівною та доц. Багмут Іриною Віталіївною, а також група студентів із Сегедського університету (Угорщина) відвідали Канів, зокрема літературно-меморіальний музей Тараса Григоровича Шевченка.

О 8 ранку наш автобус відправився від центрального корпусу НПУ імені М.П.Драгоманова. Ірина Віталіївна, що працює з угорськими студентами, провела в автобусі вікторину. Це була дуже гарна ідея, оскільки незважаючи на те, що Україна й Угорщина сусідні держави, знаємо ми один про одного дуже мало, і значна частина цих фактів неактуальні зараз стереотипи. Отож, розпочалася жвава дискусія з приводу кількості населення країн та їх столиць, визначних місць та всесвітньовідомих культурних діячів. Студенти шукали спільне і відмінне в наших традиціях, звичках. Як філологи ми не могли не запитати про особливості угорської мови та її походження. Вдосталь поговоривши, ми обмірковували все почуте і поверталися до своїх справ: кому потрібно щось прочитати чи написати, хто вже зголоднів, були й ті, хто просто насолоджувався краєвидами, адже ми вже виїхали за Київ і безкраї поля та зелені ліси замінили бетонних гігантів.

Незважаючи на прогнози українських синоптиків, до нас час від часу визирало сонечко і піднімало настрій, відганяючи сон. Деякі студенти трішки хвилювалися і з трепетом очікували той момент, коли стануть на землю, яку колись обрав собі один із Атлантів української літератури для вічного спочинку.

Черкаська область зустріла нас неймовірними густими сосновими насадженнями обабіч дороги. Хотілося навіть на хвилинку зупинити автобус і вийти помилуватися трішечки казковою для сучасного життя картинкою, відпочити від міської метушні. Це те, що справді хотілося показати нашим угорським друзям, бо на території Угорщини майже немає лісів.

Коли ми приїхали до Канева, на небі не залишилося жодної хмарини, а яскраве сонце піднімало настрій і ще більше підкреслювало витончені риси неймовірних черкаських степів, віддзеркалювало всю глибину і красу Дніпра.

Екскурсія розпочалася із будинку Ядловського Івана Олексійовича - охоронця і засновника першого музею Тараса Шевченка в Каневі, поруч із місцем його поховання. Ця людина присвятила 49 років свого життя1884-1933 рр відновленню пам'яті про великого Кобзаря.

Увійшовши до літературно-меморіального музею, ми побачили портрет Тараса Григоровича. Задум вразив оригінальністю, а сама робота - майстерністю виконання: обличчя генія складалося із десятків маленьких фото, на яких були зображені постаменти Тарасу Шевченку, розташовні у різних куточках планети.

Перед тим, як почати ознайомлення з експонатами (що переважно розміщені на другому поверсі музею), ми прослухали кортку біографію Тараса Шевченка. Враховуючи те, що ми філологи, більша частина інформації не була для нас новою. Найцікавіше було далі: особисті речі Тараса Григоровича, передані його родичами по лінії сестри Катерини.

Незважаючи на те, що це літературно-меморіальний музей, ми побачили зразки деяких неперевершених картин Кобзаря: “Погруддя жінки. 1830”, “Вигляд міста Вільно”, “Циганка-ворожка”, “Марія”, “Козацькі бенкети”; портрети К. П. Брюлова 1835 р., В. А. Жуковського 1839-1844 рр., автопортрет 1840 р.; “Катерина” 1842 р. - найбільша олійна картина в доробку художника; альбом “Живописна Україна” 1844 р. - серія малюнків, виконаних у техніці офорту.

Згодом екскурсовод розповів нам про один із найцікавіших етапі життя поета – Кирило-Мифодіївське братство, хоча кириломефодіївцем ми Шевченка відкрито не можемо називати, оскільки при затриманні у нього не було знайдено ні статуту, ні печатки товариства. Але всі чудово розуміють, що спрямовані проти влади вірші створювалися в тісній співпраці та під впливом його друзів – учасників цієї організації.

Крім цього, студенти прослухали невеличкі історії про рік життя Шевченка у Новгороді після заслання, кілька місяців у Петербурзі, масштабний задум назавжди поселитися в Україні (хотів купити землю на горі Мотовиловщина і побудувати там дім), надії на скасування кріпосницького права, вимушений переїзд з України до Петербургу. Ще ми мали нагоду побачити план і ескіз майбутньої хати Тараса Григоровича, який разом із тисячею карбованців він вислав своєму родичу Варфоломію Шевченку. Але будівництву не судилося статися, тому гроші пізніше було витрачено на догляд за могилою письменника.

У музеї група ознайомилася із маршрутом, за яким Тараса Шевченка везли в Україну для перепоховання. Останній шлях генія періодично перетинали місця, де зупинялася процесія. Після кожної такої станції приєднувалося все більше людей. Виявляється, що були суперчки щодо місця поховання поета: окрім Канева, пропонували Видубицький монастир, Щековицю, Андріївський узвіз. Але “Заповіт” анулював будь-які питання чи пропозиції.

Під час екскурсії ми побачили багато справді неймовірних, унікальних експонатів: рушник, вишитий Лесею Українкою; стрічку з похорону, жалобні косинки, справжню посмертну маску; “Кобзар”, який побував у космосі разом із Леонідом Каденюком; видання творів Шевченка, перекладені 60 мовами; нетрадиційні портрети: з насіння, соломи тощо.

Отож, ми поверталися додому із невеличкою втомою, нереальною кількістю позитивних емоцій та пам'ятними фото.

Юлія Березовська, студентка 1 курсу

456713