Стажування філологів в Угорщині

Деталі
Перегляди: 1217

Gol yg        Із 19 по 28 березня студентки НПУ імені М. П. Драгоманова  Юлія Лінько, Юлія Герасимчук, Поліна Горлач, Олена Семенишин та Аня Пляс разом із викладачем кафедри української літератури Інною Миколаївною Ліпницькою під час навчальної практики відвідали Угорщину. Мета цієї поїздки –  обмін досвідом, знайомство з іншою культурою та з місцевими традиціями. Співорганізаторами та ідейними натхненниками були члени Української громади міста Сегед. Вони взяли на себе турботи про проживання та освітньо-розважальний аспект поїздки юних та поважних філологинь.  

Звичайні екскурсійні маршрути не дають повноцінного уявлення про країну, яку ти відвідуєш. Ти рухаєшся сам або з екскурсоводом прихорошеними вуличками, слухаєш легенди та історії, далекі від правди, споживаєш той образ, який навязують маркетологи… Інша справа, коли ти маєш змогу дізнатися про країну з середини, відчути атмосферу і настрої народу. Таке трапляється нечасто, тільки якщо пощастить. І нам, студентам факультету української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка, так пощастило.

 Поїздка почалася задовго до того, як перша драгоманівська ніжка ступила на трап літака. Якщо опустити поспішне заповнення документів, пошук білетів, то все почалося в лютому у візовому центрі, де довелося провести кілька годин, заповнюючи численні документи, чекаючи на свою чергу й перероблюючи фотографії  в останній момент. Саме тоді всі члени групи урочисто, але без зайвої помпезності поклялися з’їздити в Угорщину так, щоб і самим надовго запам’ятати цю екскурсію, і щоб по Угорщині ще довго йшли хороші розмови про українок. 

 

 Студентський Сегед

Перший день почався із знайомства з Сегедом. Це третє за кількістю населення місто Угорщини, за яким закріпився статус величезного студентського містечка. Це не дивно, бо з більш як 160 тисяч місцевих шоста частина – це студентство. Молодь приїжджає на навчання з різних куточків не тільки Європи, але й усього світу, бо Сегедський університет має заслужену славу поважного вищого навчального закладу, який усіма силами підтримує цей статус. Сьогодні в університеті 12 різноманітних факультетів, тому кожний охочий може обрати собі спеціальність до вподоби.

Через значну кількість молоді місто також здається молодим і сучасним. Частково так і є. Сегед розташований на прекрасній річці Тисі. Вона відома своїм норовливим характером, через що в 1879 році повінь зруйнувала більшу частину старого міста. Місцеві довго не могли відійти від цієї трагедії, проте чинний тоді імператор Франц-Йосиф доклав зусиль, аби протягом наступних років місто було відбудовано й зроблено ще величнішим. Сьогодні старі й нові будівлі міста розміщені поруч, стіна до стіни, тому й складається враження переплетіння не тільки теперішнього з минувшиною, але й майбутнього з давноминулим.

Корпуси Сегедського університету розкидані по всьому місто, а посеред центру велично стоїть центральний адміністративний корпус вишу. Нам пощастило побачити зсередини філологічний корпус із його химерними арками та чарівними балконами.

 

Міжнаціональний діалог для студентів

Уже на другий день почалася насичена культурна програма. Ірина Віталіївна Багмут, викладач як Сегедського університету, так і викладач української мови НПУ імені Драгоманова, підготувала цікаву презентацію про угорську мову, її походження, а також разом зі своїми студентами, які вивчають українську, дала невеличкий майстер-клас із вимови основних фраз угорською. І хоча студентки з України завзято конспектувати нові словосполучення та вирази, результатом експрес-навчання стало тільки визубрені угорською «так», «ні», «доброго дня» і найулюбленіше слово всієї групи – «кьосінем», тобто «дякую». Виявилося, що, попри сусідство двох країн, їхні мови – українська і угорська – не так близькі, як могло б здатися, якщо зважати на політичну мапу. Угорська мова належить до фіно-угорської сім’ї мов, має численні варіації звуків (короткі, довгі), що є достатньо складними для носіїв східно-слов’янських мов.

Одна з найважливіших подій прийшлася на вівторок 21 березня. Але ніхто зі студентів і не міг подумати, наскільки приємним стане цей захід і яким теплим буде прийом. Як виявилося, декан факультету словянських мов вже давно самостійно вивчив українську, саме тому не мав перешкод у спілкуванні з гостями. Інна Миколаївна Ліпницька, як керівник групи, взяла слово розповісти про НПУ імені Драгоманова і зокрема про рідний для всіх факультет української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка. Від офіційної частини майже одразу перейшли до тону невимушеної бесіди, бо спільних тем виявилося чимало: наукові конференції, дослідження, обмін студентами, методики викладання. Попри те, що попит на викладання української мови в Сегедському університеті не такий значний, як на інші мови, керівництво все одно робить все можливе, аби сприяти навчанню студентів, які виявили бажання краще познайомитися з українською культурою.

Через малу кількість днів, відведених на подорож до Угорщини (а 10 днів, на думку всіх членів групи, надзвичайно мало для такої поїздки), програма заходів не давала розслабитися й тримала студентів і викладача в тонусі. Наступною зупинкою в той самий день стало Почесне консульство України в Угорщині та знайомство з членами української громади в Угорщині, тобто тими людьми, які з власної ініціативи організували цей обмін студентами.

На лекції, яку вже звично ввечері проводила Ірина Віталіївна, українці намагалися усвідомити, яким є процес вивчення української мови з нуля. Виявилося, що не все так просто. Попри очевидну складність несхожої на перший погляд мови для угорців, є ще чимало проблем для процесу ефективного опановування мови, зокрема нестача правильного навчального матеріалу та підручників.

Увечері того ж дня відбувся довгоочікуваний діалог між студентами різних країн спочатку в діловому навчально-пізнавальному форматі, а потім за відсутності будь-яких форматів.  Перша частина полягала в демонструванні презентацій українськими студентками про красу і велич їхньої Батьківщини. Зі слайдів і розповідей аудиторія (а це троє студентів!) мала змогу отримати уявлення про багатство й красу природи України, незвичайність архітектури. Чимало уваги студентки приділили сучасному розвитку культури – стану книжкової справи, кіноіндустрії та літератури в Україні. Приємно зазначити, що навіть викладачі, присутні в аудиторії під час презентацій, змогли дізнатися чимало цікавого та корисного завдяки вміло підготовленим розповідям. Справжнє україномовне середовище, актуальна інформація позитивно вплинула на студентів-угорців, які змогли почути різноманіття мовлення носіїв української.

Студенти Сегедського університету, не пасучи задніх, також розповіли про свій край і своє місто. Поліглот й айтішнік Арпад вразив унікальною подачею мовного матеріалу про угорську, наочно демонструючи аналог до відмінювання слів своєї мови. Харизматичний і відкритий, Арпад здивував присутніх не тільки щирим інтересом до адаптації угорської до української, але й цікавими прикладами. Кумедною і водночас показовою щодо різниці мов стала спроба студента пояснити темпоральні сполучення слів в угорській за допомогою іменника «ведмідь» –і «це відбудеться о ведмідь».  Лінда Лященко – українка за походженням – розповіла цікавинки про Сегед і всю Угорщину.

Умовно друга частина вечора пройшла вже поза межами аудиторії. Звичайно, тем для розмов виявилося чимало: розповіді про заняття, захоплення, навчання, звичаї та інше. І головне, що українськомовне середовище для іноземних студентів зявилося саме собою під час розмов, розповідей про себе.

 

Пригоди філологів і рідкісні тварини 

Сегед відомий на всю Угорщину не тільки численною кількістю студентів, але й унікальними місцями, зокрема міським зоопарком із рідкісними тваринами. Усього кількох годин вистачило для того, аби обстежити всі закутки і познайомитися з представниками фауни з різних закуточків світу. Попри те, що жирафи, лами, верблюди, тигри та інші звірі, здається, не володіли українською, тому не охоче позували перед фотографами, задоволення від відвідин оригінального зоопарку отримали всі. Особливість цього закладу в тому, що в тварин великі вольєри, вони не відчувають нестачі місця і почувають себе майже як в природному середовищі, тільки з триразовим харчуванням і тисячами зацікавлених очей, націлених на них.

Навчаючи української культури, дівчата не забули й про одне з надбань нашого народу – народну пісню. Почувши одну національну угорську пісню, українки не змогли зупинитися і проспівали потужний вкраїнський репертуар пісень про любов. Кожну пісню перекладали угорцям, але виявлялося, що перекладу й непотрібно: все і так було зрозуміло з інтонацій, мелодії та настроїв співачок.

 

Як українок у столиці приймали

         Дуже символічно поїздка групи в Угорщину припала на місцеві Шевченківські дні та урочисте вшанування 25-річчя з моменту відкриття першого українського посольства у світі. І сталася остання подія 24 березня 1992 року саме в Будапешті.

На честь урочистої дати в Українському посольстві в Угорщині (Будапешт) відбувся урочистий прийом за участі українського посла та всіх охочих. На святкуванні ювілею чимало розповідали про згуртованість української громади за кордоном, про взаємну підтримку та важливість пам’ятати про своє коріння. Наприкінці заходу майже так, як і чверть століття тому, в угорському небі величаво замайорів український прапор. Саме українські студентки стали особливою прикрасою заходу: красуні у вишиванках прикрасили всі офіційні звіти місцевих громад про цю подію.

 

За кілька годин уже в іншому місці відбулося покладання квітів до пам’ятника Тараса Шевченка, що стало частиною відзначення Шевченківських днів. Захід розпочався із читання віршів Кобзаря українською та угорською. Слова цього генія українського народу, як ми знаємо, можуть бути близькими не тільки самим українцям, але і представникам інших народів із непростою історією.

День закінчився грандіозним концертом хору Верьовки. У програмі були національні танці народів світу: українські, угорські, єврейські, грузинські та інші. Мотиви примусили присутніх пританцьовувати на місцях, яких, між іншим, через значну кількість гостей не вистачало. Українські народні пісні лилися рікою, вони заворожували й розчулювали людей.

Майже вся субота була присвячена знайомству з містом, точніше з двома містами по черзі: Пештом і Будою. Разом же атмосферний Будапешт вразив значною кількістю туристів, неймовірними розвагами й життям, яке вирує вдень і вночі. Величне в столиці не прикривається новобудовами чи будівлями з відвертим несмаком, як часто буває в нашій країні, що робить столицю Угорщину порталом в старі часі. Палаци, колони, будинки ніби затримали повітря та чекають на косметичний ремонт перед приїздом своїх власників, які ось-ось зявляться на горизонті.

По обіді в центрі української культури відбулося урочисте відкриття виставки копій робіт видатного українського художника Івана Марчука. На превеликий жаль, сам майстер не зміг бути присутнім на заході, але його роботи мали неабиякий успіх серед відвідувачів. Майже монохромні образи, величезні щирі очі, а подеколи і погляд самого пана Івана з картин заворожував гостей центру. За музичний супровід відповідав чоловічий квартет з хору Верьовки, який в джазовій та класичній манерах виконав народні українські пісні.

Виявилося, що повітря Будапешта неймовірно отруєне. Отруєне бажанням повертатися в це місто знову і знову, залишати монетки в усіх (навіть неробочих) фонтанах, будувати плани на наступний приїзд.

 

І знову, як вдома

Зате нічний Сегед приймав групу, як своїх рідних, та й самі дівчата поверталися в спокійне і тихе студентське містечко, ніби додому. Неймовірний контраст між столицею і її південною провінцією став очевидним вже наступного дня: у неділю Сегед ніби вимер, бо кафе, магазини, інші заклади – нічого не працювало. Лише де-не-де свої двері для відвідувачів відкривали сімейні ресторани.

У понеділок пані Наталя Шайтош-Запоточна запросила в студентів з викладачем в будівлю, яка стала справжнім домом для сегедських українців та представників інших земляцтв. Це приміщення, у якому пліч-о-пліч працюють очільники місцевих громад Сегеда. Тут відбуваються урочисті та неформальні заходи, виставки, збори та інші важливі події. У спеціальних приміщеннях викладають національні мови, вчать історію та культуру. Натхнення та заповзятість залишатися представниками свого народу, навіть живучи на чужині, захоплює та надихає. Це ті люди, про яких кажуть, що вони ідейні та енергійні. Хоч вони й зроблені з тієї ж самої плоті та крові, що й усі інші, та в них вистачає сил на гуртування, охорону традицій і розвитку своїх співгромадян.

Сегед закінчився для студентської групи, тобто для нас – простих українок – прощанням з милими, вже вивченими напамять вуличками та грайливою Тисою.

Уже у вівторок вдень драгоманівки успішно приземлилися в аеропорті в Жулянах. Але враження, що щось в Сегеді було безнадійно втрачено, ще довго не відпускало. Можливо, то була маленька частинка душі, а може і щось більше…

Анна  Пляс, студентка 4 курсу

1ug

2ug

3ug

4ug

5yg

6yg

7 ug